Еволюція британських двоповерхових автобусів більш ніж за 100 років відображає шлях від машин із простими дерев’яними кузовами до високотехнологічного транспорту Zero Emission.

Почалося все 1920 року з даблдекера AEC S-типу, який мав відкриту верхню палубу. Незабаром з’явилася модель NS-типу (1922 р.), яка отримала нижче шасі, що дозволило встановити другий поверх з жорстким дахом.

Leyland Titan TD1, дебютувавши 1927-го, відрізнявся більш комфортабельною, закритою кабіною водія. Наступні AEC Regent I (1929 р.) і Regent III RT (1939 р.) перевели парк «двоповерхівок» на використання більш тягових, дизельних двигунів.

Післявоєнне розширення призвело до появи Leyland Titan PD2 (1946 р.) зі сталевим кузовом. А кульмінацією став вихід на ринок легендарного AEC Routemaster (1954 р.) з алюмінієвим, несівним  кузовом і низькорамного Bristol Lodekka (1949 р.).

Повна революція у конструкції відбулася з появою моделей Leyland Atlantean (1958 р.) та Daimler Fleetline (1960 р.), у яких силова установка розташовувалась уже в задній частині, що дозволило здійснювати посадку через широкі передні двері.

Це компонування одержало подальший розвиток у  прямокутному за формою Leyland Titan B15 (1977 р.) та MCW Metrobus (1977 р.), перш ніж Dennis Trident 2 (1997 р.) започаткував революцію в області низькопідлогових автобусів для людей з обмеженими можливостями пересування.

Етапною подією стало створення аеродинамічного Alexander ADL Enviro400 (2005 р.). У 2026 році лінійку даблдекерів вінчає Wrightbus New Routemaster/StreetDeck; шедевр з нульовим рівнем викидів, що використовує гібридні, водневі або електричні технології та відрізняється оригінальним, асиметричним склінням – найвище втілення екологічного громадського транспорту.